"Кожен повинен світити."
В. Сухомлинський.
Людина лише тоді людина, коли вона людству друг — ці слова якнайкраще підходять, коли мова йде про В. О. Сухомлинського. Його називають великим діячем освіти, якому були властиві подвижництво, повна самовіддача, благородство. Сільський учитель і оригінальний теоретик педагогіки, талановитий директор школи, автор сотень віршованих і прозаїчних мініатюр, дуже скромна і сором'язлива людина і безстрашний, яскравий полеміст і публіцист — такою цілісною натурою постає перед нами В. О. Сухомлинський. Провідною . ідеєю його педагогічної системи була глибока переконаність у тому, що в самій складній,, радісно-тривожній, важкій, виснажливій і натхненній праці — створенні Людини наступає період яснішого і мудрішого бачення світу, чутливішого і вимогливішого підходу до особистості вихованця. "Вік математики, писав В. О. Сухомлинський, — хороший крилатий вислів, але він не відображає всієї суті того, що відбувається в наші дні. Світ вступає в століття Людини. Більше, ніж колись, ми повинні думати зараз про те, що вкладаємо в душу людини"
Принципи і методи виховання людини В. О. Сухомлинський розробляв протягом усього життя. Рано відчувши вчительське покликання, він присвятив школі майже 35 років життя, раз і назавжди віддавши своє серце дітям.
Народився Василь Олександрович Сухомлинський у 1918 році недалеко від Павлиша в сім'ї селянина. У сім'ї було четверо дітей, і всі стали вчителями. Він прийшов до школи педагогом у 17 років (с. Василівка Кіровоградської області), заочно закінчив Полтавський педагогічний інститут (філологічний факультет), у школі працював вожатим, учителем молодших класів, викладав українську мову і літературу, працював завучем у районній середній школі (с. Онуфріївка). Це були щасливі роки, бо вже тоді, у молодому віці в нього з'являється інтерес до науково-педагогічної роботи.
Потім війна, фронт, важке поранення зимою 1942 р. на засніженому полі біля с. Клепініно під Ржевом, довгі роки лікування в госпіталях Удмуртії, кілька складних операцій, але дістати весь смертоносний метал з грудей так і не вдалося. Демобілізувавшись з армії, В. О. Сухомлинський стає директором школи в невеличкому містечку в Удмуртії, а в 26 років — завідувачем райвно в Україні, у своєму Онуфріївському районі, куди він повернувся, коли Україну звільнили від німців. Це були важкі роки, майже на голому місці потрібно було організовувати народну освіту в районі, не вистачало вчителів, нелегко давались поїздки по району — відкривались важкі рани, він часто і тяжко хворів. Важко було і дружині Ганні Іванівні з двома дітьми — Сергієм і Ольгою. Тому він просить, щоб його відпустили з райвно за станом здоров'я і призначили директором нехай навіть у найвідсталішу школу. У 29 років він прийняв Павлиську школу, у якій пропрацював 23 роки. У школі не було ніякого обладнання, навчання проводилося в три зміни, на всю школу була всього одна керосинова лампа. До В. О. Сухомлинського за три роки тут змінилося чотири директори. Йому все давалося важко. Пройшли роки, перш ніж він зібрав 10 тисяч книг у своїй бібліотеці. У нього було багато друзів, але були й противники. Поступово склався колектив молодих, як і сам директор, учителів-однодумців. Педагоги і учні будували нові шкільні приміщення, майстерні, закладали теплиці. Рік за роком кращала шкільна ділянка, перетворювалася, як і мріяв Василь Олександрович, у квітучий сад. Робочий день В. О. Сухомлинського починався рано. О четвертій ранку він входив до свого кабінету, запалював настільну лампу, розкладав маленькі блокноти з замітками, спостереженнями, відкриттями — результат спілкування з учнями та педагогами. Думки, які народжувались у вранішні творчі години, потім утілилися в 36 книг і понад 600 статей. О 8-ій годині директор виходив зі свого кабінету в шкільний вестибюль і зустрічав своїх учнів і вчителів, які йшли до школи. Щоденно відвідував 2—3 уроки, керував господарством школи, завжди намагався більше побачити, дізнатися. Його завжди бачили з книгою; якщо назрівала якась проблема, вона глибоко вивчалася в педколективі, тому багато знахідок Павлиської школи так широко застосовувалися в масовій практиці. Наприклад, було розроблено курс підготовки старшокласників до сімейного життя — прообраз сучасного шкільного предмета "Етика і психологія сімейного життя". В. Сухомлинському належить ідея організації психолого-педагогічних семінарів для батьків, які широко розповсюджувалися в 70—80-і роки. Циклами систематичних лекцій у Павлиші були охоплені всі, від молодожонів до батьків випускників. Цей курс був розрахований на 250 годин і включав у себе всі основні питання педагогіки і психології.
Велика заслуга колективу Павлиської школи в переході до навчання дітей з шестирічного віку. Виношуючи цю ідею з кінця 50-х років, В. О. Сухомлинський створив у Павлиші "школу радості", у якій одним з перших у країні почав готувати шестирічних дітей. Усі діти навчалися в одну зміну, для чого будувалися невеликі споруди на один-два класи за рахунок ремонтних робіт. При школі була оранжерея, кролеферма, пасіка, метеостанція, чотири майстерні, фруктовий сад, виноградник і голуб'ятня. З останнім дзвінком коридори завмирали: жоден учень, жоден учитель не мали права навіть на 5 хвилин затримуватися в школі. Додому! Відпочивати! Читати книги! Працювати в саду, готуватися до гуртків, факультативів. Додаткових занять не було, вони були зведені до необов'язкових консультацій до уроків. Наради вчителів проводилися не частіше одного разу на тиждень. Школа живе вільним часом учителів і учнів — одна з думок В. О. Сухомлинського. Щоб учителі добре вчили, а учні добре вчилися в них, повинно бути багато вільного часу; о 5-ій годині вечора починали працювати всі гуртки. В.Сухомлинський настирливо вмовляв своїх учнів не робити уроків після занять у школі. Весь день вільні! Він рекомендував вставати о 6-ій годині ранку і за дві години зробити уроки краще, ніж за чотири вечірніх. Біля входу в школу встановлено великий стенд, звернений до матерів "Мати, пам'ятай, що ти головний педагог, головний вихователь. Від тебе залежить майбутнє суспільства". Далі йшли картинки з порадами матерям. Перша порада: "Матері, розповідайте своїм дітям різні казки". Ще більший стенд звернено до дітей: "Бережіть наших матерів" з портретами матерів, які народили в майбутньому знаменитих людей. У школі був і стенд зі списком рекомендованої для читання літератури від Гомера до Хемінгуея під назвою "Людство буде читати їх вічно". Ще один стенд "Подумай, для чого людина живе на світі". Сухомлинський писав, що школа стає справжнім вогнищем культури лише тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ Книги, культ Рідного Слова. Школа в Павлиші завжди була попереду інтересів дітей,бо вони вчилися водити мотоцикл, трактор не в старших класах, а в 3-му, коли дітям усе нове, усе викликає захоплення. Для малечі було спеціально сконструйовано мотоцикл. Усі діти вирощували хліб своїми руками. Восени 3-й клас отримував ділянку в півкласу, засівав ц озимою пшеницею, і весною діти чергували, оберігали пшеницю від горобців, а літом косили хліб самі, обмолочували його на маленькій молотилці, усім класом відвозили мішок зерна на млин, одержували муку, їхали з нею в пекарню і там пекли пиріжки і коровай для свята врожаю. Так закінчувалась початкова освіта в Павлиші — власним хлібом.
У Павлиській школі намагалися оцінити не знання, а успіх, перемогу, подолання труднощів у навчанні. Успіх — перша причина радощів у навчанні. У перших класах учням не ставили двійок, а домагалися, щоб вони працею пересилили невдачу і добре виконали завдання, тоді й виставлялася оцінка. Сухомлинський говорив: "Не ловіть дітей на незнанні, оцінка — не покарання, оцінка — радість". Учителів у своїй школі він виростив сам, жив у кожному з них, кожного робив однодумцем — це були справжні педагоги.
В. Сухомлинський ніколи не ходив на один урок до вчителя, а лише на систему уроків — 12—15 підряд. Перші три роки він не сварив молодого вчителя, а лише хвалив, підбадьорював, вів від успіху до успіху. Старі вчителі навіть сердилися за це на директора. Через три роки людина або назавжди залишалася в Павлиській школі, або назавжди йшла. Бути вчителем у школі В. Сухомлинського було нелегко. Сухомлинський писав: "Учні — збільшувальне скло незнання вчителя". Випускники школи іноді всі до одного вступали до вищих навчальних закладів.
Учительська в Павлиській школі майже нічим, крім розкладу уроків та бібліотекою, не нагадувала школи. Домашні меблі, акваріуми, серветки, жодного плаката — усе м'яке, тихе, бо вчитель у вчительській повинен відпочивати. Тут не говорилося про хвороби, сімейні неполадки, а панував веселий, діловий настрій. На педраді вчителя при всіх не розпинали, усі недоліки обговорювалися в робочому порядку, на педрадах говорилося про принципове, піднесене. Ось теми семінару підвищення педагогічної культури на 1970—71 н.р.:
о Як учити, щоб діти вірили вчителю?
о Уміти вимагати і вміти прощати, уміти бачити і не все помічати.
о Учитель — совість народу.
В. Сухомлинський вів семінар для батьків і один раз на місяць — семінар для гостей школи. Звичайних батьківських зборів у школі не було, бо В. О. Сухомлинський не уявляв собі, як можна говорити про недоліки дітей уголос, при всіх ... У школі практично не залишали учнів на другий рік, не відправляли в спецшколи, жодного відсталого учня. Поряд зі звичайними дітьми в класі сиділи за партами і намагалися вчитися самі дивні тугодуми. Він навчився вчити всіх. І після того, як у школу прийшов новий директор Микола Іванович
Козак — людина спокійна, ділова, він повністю поділяв погляди Сухомлинського — справи йшли, як і раніше. Павлиська школа довго трималася не стільки на директорові, скільки на його поглядах, ідеях.
В. О. Сухомлинський був відомим у Радянському Союзі педагогом, мав два ордени Леніна, був Героєм Соціалістичної Праці, член-кореспондентом Академії педагогічних наук, Заслуженим учителем, знаменитим директором, Лауреатом Державної премії в галузі науки. Коли через ЗО років педагогічної діяльності його запитали, що було найголовнішим у його житті, він без роздумів відповів: "Любов до дітей". В. О. Сухомлинський помер у 1970 р., 2 вересня, того дня, коли діти, яких він готував до школи, пішли на свої перші уроки. Павлиська школа стала знаменитою на весь світ. Сьогодні про неї можна прочитати німецькою мовою і японською, і угорською, і румунською, і англійською. Сьогодні бути директором Павлиської середньої школи — велика честь. І багато хто думає, що це якась особлива, прекрасна, дивна школа. А насправді вона маленька, двоповерхова, стара, цегляна — її збудували ще на початку XX століття. Школа стара, але вчать у ній по-новому.
Немає коментарів:
Дописати коментар